Крайова
Булава УПЮ

Життєпис Марічки Підгірянки


Справжнє ім'я поетеси і вчительки - Марія Омелянівна Ленерт-Домбровська.

Село Білі Ослави - колиска поетеси Марійки Підгірянки. Тут засвітилася її зоря на блакитному небі України, над Карпатськими горами 29 березня 1881 рокуу сім»ї лісничого Омеляна Ленерта.Незаможному Ленерту не під силу було дати вищу освіту усім своїм дітям - її здобув лише син. Марійка ж закінчила двокласну школу у с. Уторопи, що на Косівщині, куди 1888 року переїхали її батьки.

Однак допитливу й розумну Марію аж ніяк не влаштовувала уготована їй, як і чотирьом молодшим сестрам, доля домогосподарки.

У село Заріччя, що сусідить з Білими Ославами, босоніж бігала до дідуся-священика Миколи Волошина. Дід мав велику бібліотеку, навчив марійку читати і писати не тільки українською, а й кількома іноземними мовами. Потім батько Омелян Ленерт дістав службове призначення в лісництво села Уторопи Косівського повіту. В Уторопах допитлива Марійка закінчила початкову школу, сюди повернулася вчителювати після закінчення Львівської жіночої вчительської семінарії. В цьому селі написала свій знаменитий вірш "Ой не нам в кайданах ходити". Наполеглива гуцулка самотужки здолала освітні щаблі: 1896 р. в Коломиї склала екстерном іспит за восьмикласну жіночу школу, а 1900 р. у Львові, також екстерном, - за жіночу вчительську семінарію - і здобула омріяний фах.

Діяльність М. О. Домбровської - то не тільки шкільні уроки й ігри з дітьми на перервах. Народна вчителька йшла під селянські стріхи й учила матерів-господарок правильно доглядати за немовлятами, готувати смачні страви. Підтримувати затишок в оселі. Щирі, мелодійні вірші Марійки Підгірянки допомагали школярам запам'ятати букви, засвоїти арифметичні дії, пояснювали різноманітні явища природи...

На вчительському віче у Львові 1904 року синьоока Марійка запала в душу молодому вчителеві Августину Домбровському. І запала на все життя, з ним зв'язала свою долю. Довелося в селі Рибному на Косівщині разом з ним працювати в школі, а потім в селі Ворона Коломийського повіту. В Рибному народилися їхні сини Остап і Роман, а у Вороні - син Мар'ян і дочка Дарія.

Далі свої корективи вносить Перша світова війна. Августина Домбровського забирають на фронт. А молода мати Марійка Підгірянка потрапляє в спеціальні табори з трьома синами і дочкою. Про жахливе життя в австрійському таборі в містечку Гмюнд вона розповіла в поемі "Мати-страдниця". Її вперше надрукували в 1922 році у Філадельфії, а в 1929 році вийшла у Львові в серії "Золота бібліотека", потім у 1984 році була надрукована у першому номері журналу "Дукля", що виходить у Чехословаччині.

У 1919-1928 рр. поетеса жила на Закарпатті. Тут у трьох селах Зарічево і Порошкове Перечинського та Довгому Іршавського повіту вчила дітей української грамоти. Разом з чоловіком Августином, Марія Омелянівна проводила у краї велику патріотичну роботу, за що чеські власті прогнали з посади вчительки. Довелося заробляти на кусок хліба, даючи у Довгому приватні уроки онукам Івана Франка - Тарасові і Миронові.

Вона не мала потреби шукати сюжетів з чиєїсь долі - у неї своїх вистачало на багато книжок. У 10-30-х роках ХХ ст. у Львові і Ужгороді, Відні та Філадельфії вийшли друком її книжечки - "Відгуки душі", "Мати-страдниця", "Вертеп", "Святий Миколай на Підкарпатській Русі", "Малий Василько", "Кравчиня Маруся", "Юркова мандрівка", "Зайчик і Лисичка", сотні поезій, оповідань, байок, казок, пісень, загадок.

На Прикарпаття повернулася Марійка Підгірянка в 1928 році. Спершу працювала в Антонівці, а потім у Братишеві і Вікнянах Тлумацького повіту. Життя в рідних краях потроху налагоджувалося. Та навесні 1940 року сталася біда: у містечку Нижнів на базарі на поетесу налетів сполоханий кінь. На роки була прикута М.Підгірянка до ліжка. Вдома вишивала, потроху писала віршики для своїх онуків.